Тести серцевих біомаркерів можна використовувати для оцінки наявності пошкодження міокарда, серцево-судинних захворювань і загальної функції серця. Якщо ви відчуваєте дискомфорт у вигляді здавлення в грудях, рекомендується пройти обстеження в кардіологічному відділенні авторитетної лікарні. Після отримання результатів негайно проконсультуйтеся з лікарем, щоб визначити наявність серцевих захворювань.
1. Пошкодження міокарда. Найбільш поширеними біохімічними маркерами пошкодження міокарда є серцеві ферменти та білки міокарда. Коли клітини міокарда пошкоджені, ці дві речовини вивільняються в кровотік і з часом виводяться з кровообігу. Однак їх розташування в клітинах міокарда, кінетика їх вивільнення після пошкодження, а також спосіб і швидкість їх очищення через кровотік змінюються. У хворих на гострий інфаркт міокарда тропонін, креатинкіназа та ізоферменти креатинкінази підвищені, виявляючи високу специфічність. Ступінь підвищення також може вказувати на тяжкість ураження міокарда.
2. Серцево-судинні захворювання: С-реактивний білок (СРБ) є не-специфічним маркером запалення та пошкодження тканин. Він значно підвищений при запальних захворюваннях, таких як бактеріальні інфекції, травми та ревматизм, і може допомогти діагностувати такі захворювання, як міокардит та ревматичне захворювання серця. Ішемічно-модифікований альбумін (IMA) є хорошим показником ішемії міокарда. Незалежно від того, чи стався некроз клітин міокарда, IMA можна виявити протягом 6 годин після ішемії міокарда, а підвищений рівень прямо пропорційний ступеню пошкодження міокарда, що робить його корисним для ранньої діагностики гострого коронарного синдрому.
3. Серцева функція: натрійуретичні пептиди можна використовувати для визначення наявності серцевої недостатності. Основними фізіологічними функціями натрійуретичних пептидів є діурез і виведення натрію, пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, вазодилатація та пригнічення проліферації гладком’язових клітин судин. Вони виділяються у великих кількостях при підвищенні тиску в передсердях і шлуночках, а їх рівень зростає разом із застійним тиском у пацієнтів із серцевою недостатністю. Клінічно було показано, що вони корисні для діагностики або виключення серцевої недостатності, а також можуть використовуватися для стратифікації ризику серцевої недостатності.